В березні 1918 року до Лисянки докотилась каламутна хвиля німецької окупації. Район було  окуповано військами кайзерівської Німеччини. Населення Лисянщини піднялося на визвольну боротьбу проти інтервентів. Люди були незадоволені новими порядками.  Агітація солдатських фронтових комітетів зробила селян-бідняків та середняків свідомими  борцями.

В Лисянці було утворено підпільну групу, яка налічувала близько сорока осіб.  Керували цією групою Павло Артеменко та Іван Байрак. На зборах підпільників, які відбува-  лися в лісі або Калізбаді, велася мова про підготовку до збройного повстання.  Почувши про формування повстанських загонів, з сіл почали приходити люди з запасом  Харчів, із зброєю і без неї, сподіваючись дістати її в боях. Поповнення повстанських загонів  везло з собою на підводах борошно, зерно, сало, олію, цукор. Штаб повстання і харчову  базу розмістили в приходській школі. Сигналом до повстання явилась жорстока розправа  карателів з жителями села Ганжалівка.

Повстанський загін вирушив на виручку ганжалян.  Він зустрів непроханих гостей на дорозі біля лісу. Німецькі карателі везли з собою на  підводах заложників і награбоване майно. Повстанці, які влаштували засідку в Калайденському лісі, відкрили кулеметний вогонь. Сутичка була дуже жорстокою, та все ж  частина карателів змогла прорватись в Лисянку. Це сталося 14 травня 1918 року. В цей час  у Лисянці був базарний день. Поява карателів на базарній площі викликала переполох.  Несподівано заговорив кулемет, десь зовсім поруч розпочався бій. Наступного дня збройні  сили повстанців оточили цегляну огорожу костьолу, де засіло чотири сотні німецького  війська та близько сотні кадетів.

Селище принишкло, ніби перед бурею. На вулиці ніхто  не з’являвся, бо з отворів костьольної дзвіниці виглядали кілька німецьких кулеметів.  Вночі з Таращі прибули зв’язківці і повідомили, що там також формуються загони, які  готові приєднатись до повстанських загонів Лисянки. Повстанські загони зростали не  тільки кількістю людей, а й озброєнням. Працівник млину Тимофій Корнієнко разом з товаришем Віктором Коломійцем склали і принесли станковий кулемет.  Багато лисян знали двох молодих юнаків, що відслужили по півтора року в царській  армії і повернулися в селище. Тепер вони, знявши військове обмундирування, ходили  у вишитих сорочках.

Перший з них Феодосій Проскура – син бідняка, другий – Адам  Тригубенко – син середняка. Вони також у закутку батьківської клуні складали кулемет,  який був захований тут в розібраному вигляді. Повстанці мали у своєму розпорядженні  і гармату. Правда, вона не стріляла, бо була без замка. Незабаром прийшов коваль з  села Орли Сергій Момот, який полагодив гармату і вона почала дуже влучно стріляти  по костьолу. Не витримавши натиску повстанців, німці змушені були тікати з Лисянки  через Дібрівку і Водяники до Озірної.

Але в дорозі на них напали лисянський і Звениго-  родський загони повстанців. Залишивши убитих та поранених, німці ледве дісталися до  свого гарнізону в місті Звенигородці. Та й тут окупантам не було спокою. За кілька днів  німецький гарнізон був розбитий.  У повстанні, яке охоплювало все більше сіл, брали активну участь не лише дорослі.  Смертю хоробрих загинув юний герой Гнат Тригубенко. Взявши кілька гранат, хлопець  підповз до укріплення і жбурнув їх на ворога. Коли повертався назад, його наздогнала  ворожа куля. Ще один хлопець, 14-літній лисянський підліток Іван Проскура, в усьому  допомагав повстанцям та своєму старшому брату Феодосію, згодом розстріляному ворогом.  Іван дивом уникнув смерті та описав потім усе пережите у своїх спогадах.  Лисянське повстання викликало велику тривогу ув стані ворога. В одному з документів  Київський губернський староста повідомляв німецьке командування: « Хвилювання селян  В Лисянському районі прийняло характер партизанської війни. Чисельність партизанських загонів, які з усіх сторін оточили Лисянку , 15 тисяч. 

Проти повстанців ворог посилав все нові і нові сили.

Під Лисянкою точились запеклі бої.  Інтервенти застосовували проти народу артилерію і літаки. Сили були нерівні.  20 червня 1918 року німці знову захопили Лисянку і при допомозі запроданців розгорнули  виловлювання учасників повстання. 21 червня до півдня було розстріляно 14 чоловік, а  надвечір ще вісім, 5 повстанців спалили живцем. Більшість із них були зовсім молоді,  Від 18 до 20 років. В сім*ях покараних все майно конфіскували, а будівлі спалили.  Того траурного дня надвечір пішов проливний дощ, змиваючи з землі праведну кров  борців за свободу.  Лише у вересні того ж року гетьманське повітове начальство дозволило рідним поховати  останки розстріляних в одній могилі без будь-якого надгробного пам*ятника там же, біля  провалля. 

Воно закінчилось повним розгромом і вигнанням німців  з України. Саме тоді вдячне населення Лисянки поховало загиблих повстанців в братській  могилі над річкою Тікичем.  ( За матеріалами спогадів очевидців подій).