Використання масла як речовини, що зв'язує фарбу, можливо, сходить до більш давніх часів, ніж зазвичай прийнято думати. Коли стала відома властивість висихання деяких сортів масел, з'явилася можливість прослідкувати їх застосування для живописних цілей. Якнайдавніша вказівка подібного роду є у письменника початку VI століття лікаря Аетіуса.

Як з'явився масляний живопис ?

Він пише про знайомство з льняним маслом, яке почали використовувати замість касторового, а також про горіхове масло, спосіб приготування якого (з роздавлених волоських горіхів) він описує. При цьому він додає: «Воно служить ще позолотникам і енкаустам, оскільки сохне, роблячи позолоту і енкаустичний живопис на довгий час міцним і зберігає його». Якщо припустити, що в енкаустиці пізньоримського часу, для легшої обробки гарячих воскових фарб додавалися масла (це припущення засноване на знахідці в St. Medard des Pres і на хімічному аналізі знайдених при цьому залишків фарб Chevreul), то художники могли з цього зробити потрібні для своїх технічних цілей висновки. Розчинність всіх смол в маслах була фактом, також відомим стародавнім митцям.

Така суміш як основа речовини, що пов'язує, для фарб, поза сумнівом, застосовувалася в живописі. Тому немає нічого дивного, якщо час від часу спливає гіпотеза, що ще стародавні греки користувалися речовиною, що зв'язувала, схожою на масло, хоча джерела нічого про це і не говорять. У дохристиянську еру знайомство з технікою, схожою на наш масляний живопис, мабуть, виключається одноголосним мовчанням про це стародавніх істориків. Зате цілком імовірно, що в перших сторіччях нашого літочислення в цьому напрямі намітився переворот.

Доказом тому є численні знахідки в елліно-єгипетських могилах, які одноголосно відносяться вченими до II-IV століттям нашої ери. Серед виконаних переважно енкаустикою  портретів, що добре збереглися, є багато і таких, які до невпізнання зіпсувалися, потемніли і порепалися. Поза сумнівом, що тут була застосована різна техніка, бо інакше не можна пояснити таке різне збереження, як різними видами фарбового матеріалу.

Масляний живопис у різні епохи

Ще в 1827 році Мінутолі вказував на схожість техніки знайденних при муміях портретів епохи Птоломєїв з масляним живописом. Безумовно, багато, і якраз кращі, з привезених до Європи, знайдених при муміях портретів належать до енкаустики; інші виконані темперою, що полягала, мабуть, з пунічного воску, й треті - менш цінні, зіпсовані потемнінням, - вказують на те, що застосовувалася ще третя техніка. Остання, на мою думку, є перехідною технікою від енкаустики до пізнішого масляно-смоляного живопису, про який детальніше повідомляє одне з старих джерел, - манускрипт Лукка.

Цей манускрипт відноситься приблизно до IX століття (вченим Грегоровіусом він датується VIII ст.). Ми бачимо тут застосування змішаного з різного роду смолами льняного масла для досягнення прозорості фарби на якому-небудь грунті, наприклад на золоті.

Між іншим, тут можна відмітити вже правильне використання оптичних особливостей масляних фарб. Наступними за часом є північні джерела Гераклія і Теофіла з їх розвиненою масляною технікою.

На півдні масляна фарба має лише обмежене застосування. Принаймні, судячи по вказівках візантійського ченця Діонісія («Керівництво по живопису» § 53), масляними фарбами виконувалися лише голі місця тіла при живописі на дошках. З Візантії масляна техніка проникла до Італії в XIII і XIV століттях. Ченніні описує (гл. Lхххiх) масляний живопис «на стіні або на дошці, на залозі і камені», указуючи на велике розповсюдження цієї техніки в німецьких країнах.

 З інших джерел ми знаємо, що живопис масляними фарбами застосовувався в Англії ще в XIII столітті для прикраси королівських покоїв і церков; у Страсбурзькому манускрипті ми знаходимо докази розповсюдження масляного живопису на німецькій півночі в XV столітті. Сюди ще слід додати, що відносяться до того ж часу рецепти манускрипту Болонського, які говорять про очищення масла і способи зробити його таким, що сохне.

Масляний живопис раннього Відродження

Італійські художники раннього Відродження, техніку яких детально описує Ченніні, трималися ще чистої темпери (яєчний жовток або ціле яйце, розмішане з соком молодих інжирних втеч), проте користувалися і масляними фарбами для лесувань, наприклад, при закінченні одягу. У стінному живописі, який починали «а fresco», а кінчали «а sессо» для досягнення певних ефектів, також користувалися прозорістю масляної фарби, як це видно з глави Схliv Ченніні. Тому можна з повним правом стверджувати, що масло як речовина, що пов'язує, для фарб було добре відоме епосі раннього Відродження; приготований з сандараком масляний лак (Vernice liquida) служив золотистим прозорим середовищем, за допомогою якого всі фарби під кінець поєднувалися в загальній гармонії (гл. CLV Ченніні).

Вплив нідерландської техніки на італійську приводить до проблеми «винаходу» масляного живопису.