Львів » Цікаво почитати » Цукрова імперія родини Терещенків
Цукрова імперія родини Терещенків

Цукрова імперія родини Терещенків

person access_time12-05-2023, 01:49 visibility0 chat_bubble_outline0

На середину ХІХ ст. припадає зародження в Російській імперії цукрової промисловості. Стали з’являтися свої, вітчизняні цукрозаводи. Вони потребували сировини — цукрових буряків. І, тепер уже на новій хвилі, виграв молодий підприємець Микола (Нікола) Артемійович Терещенко, зі щонайбільшою комерційною користю використовуючи скуплені у поміщиків землі. Незабаром він уже став власником цілої низки цукрозаводів по всій Надніпрянщині та прилеглих територіях Російської імперії.

Зародження "імперії" Терещенків

У фінансово спроможних Терещенків перший невеликий цукрозавод з’явився ще у 1854 р., коли Артемій Якович у с. Вороніж Глухівського повіту змонтував обладнання привезене з Варшави для щойно збудованого підприємства. А вже після 1861 р. Микола Артемійович почав орендувати й скуповувати поміщицькі маєтності з цукроварнями в Чернігівській і Курській губерніях. Серед його вдалих придбань слід назвати маєтки Кочубея з цукрозаводом у с. Хутір Михайлівський Глухівського повіту й графа О.І. Робоп’єра (8200 десятин) з цукроварнею в селі Тьоткіне рильського повіту. Серед орендованих виділялося також ряд невеликих цукроварень у с. Крупці Путивльського повіту, яке належало князю Барятинському.


Відомий тогочасний економіст Ю. Янсон, продовжуючи наприкінці 1860-х рр. по українських губерніях, так описував проникнення торговельного капіталу в цукрову промисловість: «Опинившись без дармових рук та без капіталу поміщики за незначним винятком залишали свої заводи. Вони перейшли або у власність, або в оренду інших осіб, яким, можна сказати, доводиться починати тут усі справи заново. Особи ці – або місцеві купці, що перед тим торгували цукром, або компанії… На їхньому боці, порівнюючи з попередніми, три великі переваги: знання,енергія і капітал».

На Чернігівщині після реформ 1961 р. головним центром у справі модернізації старих та спорудження нових цукрозаводів була саме торгова фірма Терещенків. Зокрема, той же Ю. Янсон занотував наступне: «Раніше Микола Артемійович розміщував свої капітали в хлібних оборотах і склав собі почесне місце у галузі торгівлі. Тепер усі його капітали вкладено переважно в цукрові заводи. Окрім п’яти власних заводів, що переробляють понад півмільйона берківців буряку, М. Терещенко підтримує своїми капіталами діяльність більшої частини великих заводів цієї губернії. Починаючи з березня й квітня поміщики-заводчики отримують від нього грощі, на які працюють із зобов’язанням продавати цукор через фірму Терещенків з поступкою замість відсотків за позичений капітал 20 коп. проти цін, що існують в Москві, та платежем 2% за комісію, якщо цукор не буде куплений самою торговою фірмою. На капітал Терещенка багато заводів не тільки працюють, а й збудовані».

В 60-х рр. ХІХ ст.. типовою була ситуація коли цукровою промисловістю цілого району опікувалася певна торговельна фірма, яка засновувала свої заводи, частково підпорядковувала собі самостійні підприємства, відбираючи в них функцію збуту, фінансувала нове будівництво цукроварень.

Поряд із Терещенками, пройшовши багато в чому аналогічний шлях, невдовзі заявили про себе нові цукрові магнати купецького походження – Іван Харитоненко, Лазар Бродський, Микола Хряков, Іона Зайцев, Маркус Закс та ін. 
Наприкінці 1860-х рр. Артемій Якович та його сини Микола і Федір розгорнули активну діяльність на Правобережній Україні. В Київській та Волинській губерніях Теренки скуповували маєтності з цукроварнями і ґуральнями, що належали переважно польським поміщикам. Зокрема серед найбільших за розмірами придбаних маєтків слід відзначити такі: Андрушівський (18 860 дес.), Коровинецький (16 569 дес.) і Червонський (16 207 дес.) у Житомирському повіті, Головківський (13 120 дес.) у Чигиринському повіті та Мартинівський (7461 дес.) в Канівському й Черкаському повітах.

«Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків»

Намагаючись бути серед лідерів галузі, Терещенки в 1870 р. заснували «Товариство цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків» з початковим капіталом у 3 млн. крб., який до 1900 р. досяг уже 8 млн. крб. На той час в розпорядженні об’єднання перебувало п’ять заводів: власні рафінадні – Михайлівський (Глухівський повіт), Тульський і орендований Черкаський; цукрові – Воронізький (Глухівський повіт) й орендований Крупецький (Путивльський повіт). Слід зазначити, що це було суто сімейне акціонерне товариство, до складу якого не входили сторонні особи. Паї його ринку цінних паперів не з’являлися, а були розподілені між членами родини. Засновники об’єднання стали і його першими директорами. Згодом одним з них був призначений син Миколи Артемійовича – Олександр, спів директорами – Богдан Іванович Ханенко (зять М. А. Терещенка) та син Семена Артемійовича – Костянтин.


Головне управління, що керувало справами товариства, розміщувалося в Києві. Під його керівництвом перебували розташовані у найбільших містах Російської імперії 14 контор, які займались збутом готової продукції. Цукор продавали не лише на внутрішньому ринку, а й експортували за кордон. Для зменшення втрат в Одесі, у Карантинній гавані, було споруджено кам’яний пакгауз і відкрито два магазини. Зокрема, в тому ж 1900 р. товарообіг товариства становив 12 млн. крб., а його заводи виробили близько 2,5 млн. пудів цукрового піску та рафінаду. Лише один Михайлівський – найбільший серед них, на якому працювали в той час майже 500 робітників, випустив рафінаду і патоки на суму близько 3 млн. крб. За розмірами готової продукції й основним капіталом Товариство братів Терещенків наприкінці ХІХ ст. було найбільшим у цукровій галузі країни.


Крім вищеперерахованих, Микола Артемійович володів такими цукрозаводами: Андрушівським (Житомирський повіт), Старосотянським (Чигиринський повіт) і Тьоткінським (Рильський повіт). На початку 80-х рр. ХІХ ст. Тьоткінська (переробляла щодоби 4,0 тис. берківців буряку), Андрушівська (відповідно 2,9 тис. ) цукроварні входили до четвірки найбільших підприємств галузі у всій країні.
Вже в перші два десятиліття діяльності Товариства братів Терещенків, у тому числі й кризові роки (1843 - 1876 рр.), його власники отримували величезні прибутки. Так, у 1872 – 1873 рр. від шести цукрозаводів (у тому числі трьох цукрозаводів Миколи Терещенка) було одержано 376 230 крб. чистого прибутку, а в 1880 – 1881 рр. уже тільки від Тульського та Михайлівського заводів – 346 940 крб. У 1884 р. у відомості «Рахунок прибутків і збитків» товариства зазначалося: «Одержано прибутку з 1 травня 1883 р. по 1 вересня 1884 р. – 738 849 крб. 74 коп.». Таким чином, у середині 80-х рр. ХІХ ст. брати Терещенки лише віл діяльності спільного товариства отримували близько 3/4 мільйона крб. прибутків, а ще ж успішно працювали й давали величезні прибутки власні цукрозаводи кожного із братів.


В середині 80-х рр. ХІХ ст. цукрова промисловість зазнала економічної кризи. До цього спричинили надзвичайно низька купівельна спроможність населення та збереження високих цін на цукор, утворення його великих залишків у зв’язку зі сприятливою перед цим кон’юнктурою виробництва останнього. Щоб перемогти в конкурентній боротьбі своїх суперників, підприємці прагнули тягар кризи перекласти на плечі робітників, подовжуючи робочий день, зменшуючи заробітну плату тощо. Так, повірений Товариства братів Терещенків Рогозін писав своїм господарям: «…Для найму робітників відправив двох вербувальників. Мені пишуть з Воронезької губернії, що, завдяки неврожаю на хліб, можна наймати робітників за невисоку платню більше ніж 100 душ…».


На цукрових заводах родини Миколи Терещенка працювали зазвичай, мешканці околишніх сіл, але були і заїжджі працівники, які прибували сюди  знайти роботу. Організацію їх праці і побуту можна прослідкувати на прикладі старішого, заснованого в 1835 р. рафінадного заводу в Хуторі Михайлівському, який щодобово переробляв 10 тис. пудів цукрового піску. На виробництві були зайняті 660 робітників, які працювали в три 8-годинні зміни і мали один вихідний в тиждень. Місячна заробітна плата – від 6 рублів для некваліфікованих робітників, у жінок та до 15 рублів у бригадирів і старост. Крім того виплачувалися по 5 рублів на харчове довольство. Сезонні робітники, які прибували на завод із далеку, щоденно отримували із загальної кухні один кілограм хліба, 400 грам м’яса, 50 грам сала та інші продукти.

Власність родини Терещенків на початку ХХ ст.

На початку ХХ ст. родина Терещенків мала у своєму розпорядженні 11 цукрозаводів – дев’ять власних і два орендованих, на яких вироблялося залежно від врожаю сировини й кон’юнктури ринку 9–10% загальноросійського цукру. Наприклад, якщо в 1899 – 1900 рр. виробництво останнього на всіх заводах Російської імперії становило 48 млн. 452 тис. пудів, то на підприємствах Терещенків, особливу роль де відіграв Микола Артемійович, - близько 4,5 млн. пудів. У 1910 р. обсяг продукції на їхніх цукрозаводах досяг уже 6,6 млн. пудів, вартість якої оцінювалася в 27, 7 млн. крб.

Ctrl
Enter
Помітили помИлку
Виділіть і натисніть Ctrl+Enter

Схоже за змістом:

Сайт vsnews.in.ua

personadmin access_time22-бер-2024

Актуальні новини та цікаві статті з різних сфер життя

Електрик в Кам'янці

personadmin access_time01-бер-2024

Пропоную послуги кваліфікованого електрика в місті Кам'янець-Подільський. Надаю повний спектр

Коментарі (0)

Добавити коментар