Я завжди мріяла жити на центральній вулиці. Серед переваг: безперебійне освітлення, наявність великої кількості людей у будь-який час дня і ночі, зручне розташування місць торгівлі та відпочинку. Усі ці складові підсвідомо асоціювалися з відносною безпекою. Здавалося, у людному місці менше шансів потрапити у неприємну ситуацію зі злочинними намірами. Нарешті, мрія здійснилася. І, навіть, нічні перегони на байках під будинком, дива піротехніки на честь нескінченних днів народжень та цілодобовий автомобільний рух не псували відчуття щастя.

Як не бути жорстоким
Мінуси життя у центрі міста

Проблема з’явилася, звідки її і не чекали. Головною перешкодою до спокійного існування стали щоденні бійки та з’ясування стосунків під вікнами. Взагалі-то, молоді від природи притаманна властивість до провокації. Діалог на кулаках – буденна та невід’ємна частина «пацанячого» життя. Гормони вимагають сплесків та падінь, такі собі фізіологічні «американські гірки». Генетична схильність до лідерства – річ зрозуміла та науково обґрунтована. Та, на жаль, поштовхом до конфліктів переважно стають не ідейні переконання, а високий вміст алкоголю у крові юних створінь. Тому у більшості випадків діалог перетворюється на неконтрольовану сварку до першої крові, що супроводжується криками: «А ти знаєш, хто я такий?»
Друга причина нічних істерик – так зване, кохання. Бо дивлячись на заюшені сльозами обличчя дівчат та героїв-коханців, які посилають своїх обраниць під час сварки у таку далечінь ненормованої лексики, що я й адреси такої ніколи не чула – розумієш, що часи лицарів безповоротно зникли. Коханням стали називати звичайну природну вікову пристрасть, яка, як відомо з сучасного кінематографу, чим бурхливіша, тим привабливіша. Але ж до кохання треба ще дорости. Насправді це не лише хімічні реакції організму, а симбіоз розуму, інтелекту та почуттів. А хіба ж алкогольний інтелект підліткового віку здатен побудувати духовні стосунки? От і слухаю кожен день скандали «Ромео» та «Джульєтт», після яких виникає одне бажання – відгородити вже зараз свого 5-річного сина від сучасного трактування стосунків і навчити його кохати душею та серцем, а не лише статевими органами.

Жорстокість можна побороти лише добром

Можна постійно вигадувати навчальні проекти, що спрямовані на піднесення духовності. Проводити лекції, семінари, зустрічі. Витрачати шалені кошти на організацію молодіжних концертів та свят. Звісно, це не зайве. У будь-якому випадку – вода камінь точить. Якщо до душі хоч одного з підлітків потрапить крапля добра, справа була того варта. Але ж усе одно наше основне виховання – це родинні стосунки. І яка у вас сім’я – це вже справа кожного з нас.

 А ось як ми їх долаємо: з посмішкою чи хижим оскалом на обличчі? Жорстокість – це інфекційний вірус, єдина вакцина від якого – доброта. Займайте чергу на щеплення, шановні!